Колись на вулицях цих міст ходили люди, їздили машини, а біля будинків грали діти. Проте зараз всі вони перетворилися на привиди. Будівлі з порожніми очницями вікон сумно підносяться над територією, поросла травою. Деякі з цих міст люди покинули через техногенних або природних катастроф, а якісь населені пункти залишилися без жителів з економічного занепаду.
Саньчжи (Тайвань)
Саньчжи почали будувати як морський курорт для багатих жителів Тайваню і американців, які служили на цих територіях. Місце вибрали не особливо вдале — колись тут розташовувалося стародавнє голландське кладовищі. У 1980-ті роки містечко було практично добудований, однак забудовник збанкрутував. А ще почалося незрозуміле: постійні аварії, кілька будівельників покінчили життя самогубством. Працівники будівництва розповідали, що на вулицях бачили привидів померлих людей.
Чайтен (Чилі)
У 2008 році недалеко від міста Чайтен сталося виверження вулкана, який мовчав понад 9 тисяч років. Місто було практично знищено, з чим не впорався вулкан, довершило повінь, що трапилося після виверження.
Через рік місцева влада вирішила відновити Чайтен, проте роботи так і не почалися, а містечко продовжують руйнувати стихійні лиха.
Дханушкоди (Індія)
Колись Дханушкоди (Dhanushkodi) був популярним курортом на березі Індійського океану. Білі пляжі і кришталева вода приваблювали не тільки місцевих жителів, а й туристів. Проте в грудні 1964 року сильний циклон буквально стер з лиця землі більшість будівель, загинули близько двох тисяч чоловік. Після трагедії місто визнали непридатним для проживання, а тих, що вижили людей спішно евакуювали.
Сент Эльмо (США)
Сент Эльмо заснували в 1880 році недалеко від шахти з видобутку золота і срібла. Вже через кілька років тут проживали 2 тисячі осіб, був свій телеграф, готелі, супермаркет. Однак поступово запаси шахт виснажилися, і вже з 1922 року тут перестали зупинятися потяги, а місто покинули люди. Сьогодні Сент Эльмо — один з найбільш добре збережених міст-примар США, і тут навіть живуть кілька людей: вони приймають у себе мандрівників і розповідають про колись процвітаюче місті.
Каяку (Туреччина)
Недалеко від Фетхіє, на узбережжі Туреччини є невелика покинута всіма село Каяку. Колись тут проживали греки, і після греко-турецької війни вони спішно покинули місто. Так і стоїть він зараз, самотній, затиснутий між морем і горами. Багато споруди Каякея датуються XVIII століттям, тому подивитися на архітектуру містечка приїжджають як туристи, так і археологи.
Прип'ять (Україна)
Про Прип'яті вже багато що сказано: тут жили співробітники ЧАЕС. Після аварії з міста евакуювали близько 50 тисяч осіб. Зараз Прип'ять люблять відвідувати туристи-екстремали, однак довго перебувати тут небезпечно і сьогодні.
Імбер (Англія)
Містечко Імбер в графстві Вілтшир був відомий ще в Х столітті, однак в 1943 році його мешканців евакуювали для того, щоб розмістити на території містечка військову базу. Коли війна закінчилася, Имбере ще кілька років розміщувалася армійська тренувальна база, так що жителі так і не повернулися в свої будинки. Сьогодні Імбер пустує, але сюди можна приїхати з екскурсією.
Спіналонга (Греція)
Недалеко від Криту є маленький острівець Спіналонга. Тут знаходиться укріплений форт, однак захищалися тут аж ніяк не від ворогів. Справа в тому, що на цьому острові знаходилася колонія для прокажених. Повернутися з острова було неможливо, хворі тут жили і вмирали. Острів спорожнів в 1960-х роках, а сьогодні його можна відвідати з екскурсією.
Порт-Артур (Австралія)
Порт-Артур виріс поруч з каторжної в'язницею, яку відкрили в 1830-х роках. В'язницю через кілька десятиліть закрили, і якийсь час люди ще продовжували тут жити, однак через відсутність роботи почали роз'їжджатися по країні. До середини ХХ століття місто практично повністю спорожнів. Сьогодні він перетворився в музей, де можна дізнатися детально про каторжних поселеннях Австралії XIX століття.
Фордландия (Бразилія)
У бразильських джунглях є невелике містечко Фордландия, його в 1920-х роках заснував Генрі Форд для людей, які працювали на каучукових плантаціях. У Фордландии повинні були проживати 10 тисяч осіб, щоб забезпечити автомобільну компанію Форда натуральної гумою. Однак проект не зміг себе виправдати: в місті були постійні тертя між бразильськими працівниками та американськими керуючими, так що з часом він прийшов в занепад. Після війни онук Форда продав землю за копійки.
