Пише блогер Дмитро Купрацевич:
Створений в 1976 році парк Лангтанг є четвертим національний парком в Непалі. Лангтанг поступається висотою, але перевершує красою ландшафту і багатством флори і фауни всім відомий національний парк Сагарматха (колиска гори Еверест). Територія перевищує висотний діапазон 6450 м і займає площу 1710 км2 в центральному районі Гімалайського регіону. Природні зони Лангтанга демонструють всю красу субтропічних лісів, альпійських лугів і неземних арктичних пейзажів.
Пробиваючись крізь лісовий туман, відкриваєш містичну красу.
А на стежках зустрічаються ті, для кого цей шлях священний.
І тепер я знаю, що там за дверима в літо... Паралельний світ виявився до болю знайомим.... І з тих пір так і гуляю туди і назад, тому що вічне літо — це теж нудно...(с) /Чиж і Ко. Двері в літо.
Національний парк відкриває вікно в загадкову країну стародавніх монастирів і храмів, забутих культів і найдавніших релігій. Магічне місце сили, священне озеро Госайкунда, зберігає свою таємницю на висоті 4380 м. Будучи центром паломництва, озеро стає певною точкою перетину туристичних маршрутів і шляхів прочан з усього світу.
Озеро Госайкунда — царство втрачених магічних символів.
Що приховує ця вода?
Шлях на перевал Лауребина (4610 м). Безкрайні снігові поля приховують 108 священних озер.
Камені ніби спеціально розставлені.
Розтопивши крижану кірку, сонце оманливо кликало в дорогу. Провалюючись по коліна в сніг, ми йшли... крок за кроком ...
Ми отримуємо світ, на який ми заслуговуємо.
Хтось йде в гори... а ми йдемо в небо.
Крізь невідомість, туман і вітер...
Проходячи фарби гір, фарби неба...
Опиняючись в країні драконів.
Купаючись в океані хмар.
Де останні промені сонця золотять.
І настають сутінки.
Ось і все. Канув в нескінченність ще один день... Нас чекає магія ночі.
Перевал Лауребина відкриває погляду приголомшливу красу трьох гірських масивів — від Манаслу-Гимал («Гора духів», що з санскриту manasa — «дух, душа»), Ганеш-Гимал (Ганеша — бог мудрості і добробуту) до Лангтанг-Гимал з заворожливої вершиною Лангтанг Лирунг (7 246 м).
Коли довго дивишся на зірки, здається, що вони теж дивляться на тебе, заворожують, кличуть за собою.
Ми — люди, тому що ми дивимося на зірки? Або ми дивимося на зірки, тому що ми — люди? Нісенітниця. А ось чи дивляться зірки на нас? Це дійсно цікаве питання (з)/ «Зоряний пил».
За ніччю день слід.
А на світанку народжуються мрії.
Фотографії і текст — Джерело
