Пише блогер Артем Ачкасов:
Так вийшло, що на проникнення в життя цього гірського суматранських містечка у нас було дуже мало часу. Переслідувані негодою і пронизливим крижаним вітром, ми пробули в Берастаги трохи більше доби. Тим не менше ці години залишили в пам'яті масу вражень. У перервах між сходженням на вулкан Сібаяк і відвідуванням легендарного ринку Берастаги я встиг зробити кілька фото, які супроводив короткими коментарями.
Після декількох годин безмежних автоперегонів дорогами загального користування водій нашого «турист-мінібаса» дивом довіз нас з села Букіт-Лаванг в Берастаги. Всього 100 000 рупій з людини, кілька годин суїцидально-цікавого жаху — і ось ми в центрі сільського господарства і багатьох цікавих історій!
Назва міста, Berastagi, означає мовою місцевої народності каро «рисовий склад». Своїй появі місто цілком зобов'язане голландським колоністам. І якщо на Яві або Ломбок це відбувалося в пороховому диму, то на Суматрі розвивалися насамперед торгівля та місіонерство. Незважаючи на агресивність місцевих канібалів батаків, голландцям вдалося прищепити їм основи землеробства, що укупі з завезенням плодово-овочевих культур навіки зробило Берастаги однією з стратегічних точок на Суматрі.
Ще одним цікавим фактором стала туристична складова — не кожне місто зможе похвалитися двома паруючими вулканами в пішій доступності.
Центральну вулицю 50-тисячного Берастаги (за цим показником місто можна порівняти з підмосковним Литкаріно) прикрашає монумент на честь борців за незалежність.
Населення Суматри складають здебільшого мусульмани. Не є винятком і округ Каро, в який входить і Берастаги. Однак тут чимало католиків і протестантів — багато колишніх канібалів краще інших сприйняли нову, християнську віру, що прийшла до них з колонізаторами і залишилася й донині.
Відмінності в релігіях не розпалюють ніякої ворожнечі — на Суматрі в основному живуть дуже дружно, і набагато більше значення має сімейна належність, ніж конфесійна.
Школярки повертаються додому.
Приходячи додому, ці дівчатка включають комп'ютер і залазять в Facebook. Акаунти в соціальних мережах є у багатьох дітей на Суматрі.
А хлопці тим часом вже ганяють м'яч.
Місцеві мешканці від малого до великого виключно привітні і деколи бувають навіть здивовані появою іноземців.
Рівень життя в Берастаги досить високий. Незважаючи на невисокі доходи населення, продукти харчування свіжі і недорогі, комунальні послуги — взагалі майже задарма. Так що практично у кожного вдома стоїть автомобіль.
Всюди ростуть овочі та фрукти, кожен садочок і паркан прикрашений квітами.
Найпопулярніший транспорт на Суматрі — невеликий мікроавтобус-маршрутка. Вигляд зовні:
І зсередини:
Деякі маршрутки перероблені з пікапів і тому мають вхід з заднього борту.
Різні моделі маршруток і автобусів не тільки хвацько їздять, але і мають відмінний декор. До речі, більшість водіїв на місцевих рейсах не мають водійських посвідчень — «штраф» за його відсутність демократичний і незрівнянно менший за стрес, отримаий під час проходження офіційної процедури отримання прав в поліції.
Важкі та об'ємні вантажі прийнято перевозити на даху автобуса.
Ще один з традиційних видів транспорту — кінна візок. На приготуванні:
На центральній площі Берастаги розташований невеликий ринок, призначений для туристів і не має нічого спільного з легендарним локальним ринком Берастаги.
Центральна, і по суті єдина, вулиця Берастаги, JJ Veteran. Тут розташовані гестхауси, лікарня, адміністрація і кафетерії.
Місцеві автомобілісти віддають данину поваги ретро авто.
Автомобілі тут служать десятиліттями.
Але одного разу їм належить нагодувати собою вічність.
Індонезійці з повагою ставляться до транспорту. Будь-який транспортний засіб, будь то велосипед, візок або автомобіль, використовується до останнього подиху мотора і останнього оберту колеса.
