Пише блогер Сергій Анашкевич:
Прострелені вагони, розбиті каменями скла, причому не одне-два, а ВСЕ у ВСІХ вагонах у ВСЬОМУ складі...
У віконця в цьому поїзді краще не сидіти: адже у вікно запросто може прилетіти черговий камінь, кинутий з насипу розважається хлопчиськом...
Загалом, ласкаво просимо на поїзд АЖД — Албанських залізниць.
Потяги в Албанію не ходять, а в самій країні залишилася тільки одна лінія Шкодер —Дуррес —Вльора, що перетинає країну з півночі на південь. Рухомий склад, який ще здатний пересуватися, швидше нагадує неабияк пошарпаних «залізничних динозаврів». І це врахувати, що до 1990 року ж/д транспорт був основним в Албанії — у кращі роки їм користувалися 4 млн осіб на рік. Хоча, судячи з нинішнього стану цієї інфраструктури, подібне важко уявити...
Загалом-то, до 1940-х років Албанія ще перебувала на рівні ХІХ століття, але ряд вузькоколійок, побудованих ще в роки Першої світової війни, існував. Першу залізничну гілку зі стандартною колією (Дуррес — Пекини) побудували в 1947 році і змогли поступово налагоджувати повідомлення з сусідами. У 1973-му проклали гірський ділянку албанських ж/д від Эльбасана до Пренжаса.
Залізниці Албанії під час тоталітарного режиму Енвера Ходжі, коли використання приватного транспорту було фактично заборонено, широко підтримувалися владою. Вони стали основною транспортною системою, що дає можливість пересуватися по країні.
Після падіння комуністичного режиму і переходу до ринкової економіки народ кинувся задовольняти автомобільні мрії, кількість машин і, відповідно, автомобільних перевезень стрімко зростала. А тут ще швидкісну автомагістраль між Тираной і Дурресом побудували — залізничною мережею стали користуватися все менше, бюджет на її розвиток скорочувався, станції закривалися, шляхи розбиралися...Албанія поступово покотилася в XIX століття.
В кінці 2013 року залізниця пішла навіть зі столиці країни: на ділянці Злодія-Тирана рейки були розібрані, а станцію знесли, ніби там збираються парк будувати. Від колись розвиненої мережі залишилося три ділянки з пасажирським рухом: Дуррес—Вльора, Дуррес—Шкодер і Рогожино—Либражд.
З кожним роком колійна інфраструктура, локомотивний і вагонний парки занепадають. Ніхто не займається їх оновленням, як можуть підтримують в робочому стані і вважають це достатнім.
Хоча абсолютно незрозуміло, чому влада не хочуть привести в порядок і розвинути залишилися гілки — адже природа тут чудова, а потяги можна було б використовувати, щоб привабити туристів.
Те ж можна сказати і про транскордонний ділянку Подгоріца—Шкодер, між Албанією і Чорногорією. Зараз по ньому ходять лише вантажні потяги, а якби там пасажирські — напевно б користувалися попитом, т. к. автобусне сполучення між країнами залишає бажати кращого.
Хоча щодо необновленного складу я не зовсім правий, Німеччина, Італія, Франція і ще деякі європейські сусіди із задоволенням перекладають в Албанію списані вагони. В останню путь, чи що?
А ось тепловози — пережиток тоталітарного комуністичного режиму. У 1970-80-х країна імпортувала близько 60 штук (у різних джерелах цифри різняться), з яких дожила до сьогоднішнього дня лише половина: близько десяти ще бігають, інші іржавіють на приколі.
Між іншим, поїздки на албанських поїздах — найдешевші в Європі. У суму приблизно 2.5 євро (335 лев) обійдеться самий дальній переїзд Шкодер-Вльора.
До речі, а туалет краще відвідати перед поїздкою, так як практично у всіх місцевих поїздах вони або поламані, або закриті, або знаходяться у вельми непривабливому стані.
Так, і швидкої поїздки теж чекати не варто — середня швидкість руху складу близько 40 км/год, хоча можуть і до 50 км/год розігнатися. А ось вітерець з розбитих вікон вам забезпечений точно...
Колія в Албанії одноколійна, а значить роз'їхатися потяги можуть тільки на станціях. Тому графік руху албанською — досить розпливчасте поняття, доводиться чекати поки прийде зустрічний, щоб продовжувати шлях далі.
Ось так і рухається поїзд «Албанія» у своє майбутнє без залізних доріг...
Фотографії та текст — Джерело
