Згідно сучасним уявленням, землеробство зародилося на рубежі 8 і 9 тисячоліть до нашої ери на території Близького Сходу в родючих долинах річок. Наші предки, перейшовши від полювання і збиральництва до осілого способу життя, почали освоювати технологію вирощування різних харчових культур. Як вважають вчені, спочатку це були злакові культури, що ростуть в дикому вигляді, які люди навчилися сіяти і вирощувати у великих кількостях на своїх полях.
Довгий час вважалося, що землеробство існувало на дуже примітивному рівні аж до розквіту великих імперій Стародавнього світу — Месопотамії, Давнього Єгипту і Римської імперії. І лише нещодавно вченим вдалося з'ясувати, що прогресивне землеробство зі всіма сучасними елементами вирощування сільськогосподарських культур зародилося набагато раніше. І наші предки, що жили в 6-7 тисячолітті до нашої ери, вже добре знали, що штучне зрошення та внесення добрив можуть істотно підвищити урожай. До таких висновків дослідники прийшли, вивчивши ізотопний склад давніх злаків, знайдених на території держав Близького Сходу. Виявляється, рівні ізотопів «вуглець -13» і «азот – 15» будуть відрізнятися у злаків, що ростуть у природних умовах, і тих, агротехніку яких покращують люди. Для дослідження були використані зерна і солома пшениці, а також стебла гороху, знайдені на місцях археологічних розкопок. В ході проведеного ізотопного аналізу було з'ясовано, що знайдені культури не відчували нестачі вологи під час росту. А в умовах пустельного клімату цих місць таке можливо тільки при наявності штучного зрошення. Про достатньому зволоженні свідчить підвищений вміст «вуглецю-13» в залишках культурної пшениці. А аналіз вмісту ізотопів азоту виявив, що цей показник у культурних рослин значно перевищує такі у дикорослих форм, що свідчить про внесення в грунт органічних добрив, швидше за все, гною тварин. Більш того, як вважають вчені, жителі Месопотамії знали і про різні вимоги сільськогосподарських культур до умов зростання. Так, наприклад, посухостійкий ячмінь вони садили на більш підвищених і сухих ділянках, а більш вологолюбні культури висаджувалися в низинах, де грунт був насичений вологою.
Виходить, що сільське господарство з його основними законами поліпшення агротехніки існувало вже у 6-7 тисячолітті до нашої ери і послужило основою для утворення та розвитку великих імперій Давнього світу. Адже стійке зростання населення тієї чи іншої території у ті далекі часи був можливий тільки при достатній забезпеченості продуктами харчування. І якщо більш примітивні культури виживали за рахунок полювання, збирання плодів диких рослин, придатних в їжу, то такі цивілізації, як Месопотамія, Давній Єгипет і Римська імперія, мали в своїй основі високорозвинене сільське господарство.
