Пише блогер Олексій Сватів:

Січень. Все що можна вже замерзло, стовпчик термометра опускався до -40°С. Байкал встає, рве лід, утворюються тороси, де то парять відкриті ділянки води.

Але до них далеко і зараз ще небезпечно. Пройдемо по березі.

Місцевість за Туркою, де я минулої зими знімав замерзаючий Байкал. У цьому місці гора біля селища загороджує сонце, берег висвітлюється лише пару годин в день.

На Байкалі тепло, перепад з містом градусів п'ятнадцять.

Хвилі зробили свою справу, шар крижаних наплесков біля берега досягає метра, а в деяких місцях і двох, і виступає від берега в Байкал метрів на десять.

Спуститися на лід можна не скрізь. Але спуститися варто, все найцікавіше під цим урвищем.

Гроти, байкальські сакуи, бурульки, льоду.

Вперше бачив такі снігові пушинки. Або навіть пір'я. Тримаються на чесному слові, злітають від дихання. Спрямуєш камеру вгору — планують на об'єктив.

В гротах помітно тепліше, окуляри і об'єктив потіють моментально, пристосуватися знімати треба. Наступного разу обов'язково буду знімати з брекетингом експозиції, сильні контрасти.

Чудеса в кожному гроті. Сталактити і сталагміти.

Бурульки волохаті...

...і бурульки звичайні. Тисячі бурульок. Шкода, сонця тут немає.

тихо Лежиш і намагаєшся не дихати.

А часто це ще й небезпечно) Ось так подивишся вгору і отримаєш бурулькою в око.

Проповзати в такі гроти теж та ще забава. Вжимаешься в лід, щоб бурульки не зачепити, не зламати. Адже потрібно і іншим людям після себе ту красу залишити.

А сонечко швидко приховувалося, наступали тіні і пора було повертатися. З тепла в мороз.

Фотографії і текст — Джерело