Минуло майже 75 років з того моменту, як були знайдені рукописи одного з в'язнів Освенціма, що потрапили в табір у квітні 1944 року. Ці страшні листи роблять нас ближчими до самого жахливого злочину ХХ століття.
Марсель Наджари був грецьким євреєм, якого змушували працювати в концтаборі. По якомусь щасливому обставині він не піддався долю його рідних і не загинув у газовій камері. А може, це було його прокляттям: адже йому доводилося вивозити трупи євреїв в піч для спалювання.
У 1944 році він написав оповідання про своє життя в Освенцімі і сховав його в термосі. 13 аркушів, списаних дрібним почерком. Термос знайшов недалеко від крематорію польський студент у 1980 році, але за 36 років папір настільки розмито, що прочитати змогли лише малу частину рукопису. Але зовсім недавно, завдяки комп'ютерному моделюванню, розшифрували всі записи Марселя.
Наджари входив до складу зондеркоманди — це в'язні Освенціма, які використовувалися нацистами для супроводу людей у газові камери і для їх прибирання. Створили цю команду з ув'язнених, так як охоронці-нацисти не витримували психологічного напруження від постійного спостереження за тим, як вбивають тисячі людей.
Деякі в'язні Освенціма, які вижили, вважали членів зондеркоманди «справжніми звірами» і «не людськими створіннями, а нерозумними істотами».
«Я Часто думав про те, щоб піти разом з іншими і разом покінчити з усім. Але всякий раз думки про відплату зупиняли мене. Я хотів і хочу жити, мстити за смерть батька, матері і моєї дорогої сестри», — пише Марсель в своїх записках.
Незважаючи на жахливу долю, він вірив, що есесівці заплатять за всі свої злодіяння. Для чого він зробив ці записи? Марсель пояснює: «...щоб знали, щоб пам'ятали, щоб не забули! І не прощали ніколи».
У цій своєрідній капсулі часу Наджари розповідає, як есесівці проводили труби в газову камеру, щоб замаскувати її під душову. Також він написав, що контейнери з газом привозили на машині німецького Червоного Хреста. Написав Марсель і про сам крематорій: «Крематорій — це велика будівля з широким димарем і 15 печами. Тут два величезних підвалу. В одному з них люди роздягаються, в іншому — камера смерті. Люди заходять в неї голими по три тисячі за один раз, їх закривають і подають газ. Після шести або семи хвилин мук вони вмирають».
Грек докладно розповів, чим йому доводилося займатися: він з іншими членами зондеркоманди відтягав тіла дітей і невинних жінок до ліфта, а ліфт піднімав їх в топку. Також Марсель написав, що після цієї жахливої процедури від людини залишається тільки попіл, який важить приблизно 640 грамів.
Марсель Наджари став свідком повстання зондеркоманди під керівництвом радянських полонених: вони викрали вибухівку і спробували підірвати один з п'яти крематоріїв. Однак бунт придушили. Сам Марсель в ньому не брав участь, тому залишився живий.
Дивно, але пережив Наджари і війну, хоча більшість членів зондеркоманди спіткала та ж доля, що і їх співвітчизників. В кінці 1944 року чоловіка перевели з Освенціма в інший концтабір Маутхаузен в Австрії, звідки він був звільнений. У 1951 році Марсель одружився і переїхав в Нью-Йорк, там до кінця життя працював кравцем. Помер Наджари в 1971 році у віці 53 років, за дев'ять років до того, як знайшли його записки.
