Проблема утилізації пластикових відходів гостро стоїть як перед розвинутими країнами, так і перед країнами, що розвиваються. Але вирішують вони її по-різному. Якщо не найбагатші і розвинені країни можуть собі дозволити лише утилізацію на полігоні або спалювання на сміттєпереробному заводі, то у розвинених країн вибір варіантів набагато ширше. Вони можуть сортувати відходи, відправляючи пластик на вторинну переробку, виробляючи масу корисних речей, а можуть і відправити його...у інші країни, витративши трохи грошей.
Так, розвинуті країни Європи, США і Японія вже давно практикують роздільний збір сміття, і їх приводять всім у приклад, коли мова заходить про проблеми утилізації відходів споживання нашої цивілізації. Але, на жаль, роздільне сміття не завжди означає його вторинне використання. Деякі країни, такі як Німеччина, Великобританія, Японія чи США, вважають за краще не влаштовувати на своїй території переробні виробництва, а відправити «зайвий» пластик в якусь далеку країну, бажано в Південно-Східну Азію.
Наприклад, кілька років Китай був основним майданчиком по прийому пластикового сміття з цих країн і отримував за це грошову винагороду. Небагатий Китай використовував пластикові відходи в тому числі і в якості сировини для власного виробництва. За підрахунками німецьких екологів, у цю країну щорічно ввозилося близько 300 тисяч тонн пластикових відходів з Німеччини. В порти цієї країни перебували тонни пластикових упаковок і пляшок з написами німецькою та англійською. Але так тривало до недавнього часу. З 2017 року Китай вирішив, що він більше не хоче рятувати розвинений світ від його пластику, чим викликав деяку паніку серед платоспроможних борців за екологію. Китай ввів жорсткі обмеження за якістю пластика, і тепер все сміття з цієї категорії йому вже не потрібен, ні за які гроші світу. Але, на жаль, Китаю швидко знайшли заміну, вантажні кораблі з пластиковими відходами продовжують подорожувати в Південно-Східну Азію, лише злегка змінивши маршрут. Тепер вони йдуть в Малайзії, а також в Індію та Індонезію.
Що ж відбувається з усім тим сміттям, яке приходить тепер в Малайзію та Індонезію? За даними організації «Грінпіс», тільки в одну Малайзії за 6 місяців 2018 року прибуло понад 700 тисяч тонн пластикового сміття, більша частина якого була проведена громадянами США і Японії. Чи варто говорити, що ні в Україні, ні в будь-якій іншій країні регіону, немає ніякої системи переробки та вторинного використання пластику або екологічно ощадливого схеми його утилізації. У кращому випадку пластик спалюють, отруюючи повітря задушливими токсичними газами, як це відбувається в малайзійському місті Дженджаром, жителі якого не можуть спати ночами через постійного смогу. У гіршому — сміття подорожує з одного пункту прийому в інший, гублячись у низці незаконних посередників, і в результаті виявляється на морському узбережжі.
Куди він потрапить далі? В шлунки альбатросів або морських черепах, а більша його частина поповнить ряди того пластику, що плаває по просторах океану, утворюючи гігантські сміттєві острови. На жаль, пластикові відходи — це наслідок комфорту та зручності сучасних людей, вони є проблемою всіх держав нашої планети. І якщо хтось може заплатити за те, щоб відправити сотні тисяч тонн сміття подалі від своїх берегів, то це не значить, що він не несе відповідальності за його подальшу долю.
